Sorry, this entry is only available in Ukrainian.
Це місце сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім
палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях зберігся
старовинний парк з двома ставками, фонтанами, стилізованою під замкову вежу
водонапірною баштою. Але головна атракція Маліївців - 18-метрова
скеля з водоспадом і печерним гротом.

Крихітне село
Маліївці з населенням близько 700 мешканців розташовано в 7 - 8 кілометрах від траси Чернівці - Житомир в Дунаєвецькому районі Хмельниччини на лівому яристому березі річки
Ушки. Найдавніша писемна згадка у 1493 році свідчить, що поселення належало шляхтичам
Яну і Петру Малейовським, від прізвища яких село і отримало свою назву.
Малейовські володіли
Маліївцями та навколишніми землями до другої половини XVI ст. Упродовж наступних двох століть село належало по черзі
Кавецьким,
Пепловським,
Туркулеям і
Свирським. У 1785 році у тодішнього власника
Юрія Свирського Маліївці придбав коронний надвірний ловчий
Ян Онуфрій Орловський, який був фаворитом останнього польського короля
Станіслава Августа Понятовського.
Орловський перетворює
Маліївці на свою постійну резиденцію. У 1788 році він закладає шикарний
палац, для будівництва якого запрошує вагомих на той час архітекторів - італійця
Доменіко Мерліні (1730 - 1797) і його учня
Якова Кубицького (1758 - 1833). Палац постав у стилі раннього французького класицизму, а в його основу покладено класицистичну концепцію архітектора А. Палладіо з використанням стиля французьких резиденцій часів Людовика XVI.

Палац збудовано прямокутним у плані із блоків місцевого пісковику, які згодом потемніли від часу. Оскільки палац розташовано на косогорі, з парадної (північної) сторони від має два поверхи, а з паркової (південної) - триповерховий. На лівому бічному портику збереглася дата побудови палацу - 1788.

Фасади палацу прикрашають центральні ризаліти з чотириколонними портиками тосканського ордера та бічні ризаліти, увінчані трикутними фронтонами. На центральному портику і на портиках з боку парку до недавніх часів містився герб
Орловських "
Любич". Колони центрального портику на рівні першого поверху замінюють пілястри, увінчані напівфігурами чотирьох могутніх атлантів, які тримають на своїх плечах балкон другого поверху.

На першому поверсі паркового фасаду між ризалітами є ефектна відкрита галерея із квадратних стовпів, які підтримують довгі балкони з різьбленими консолями та балюстраду. До східного фасаду палацу прибудований двоповерховий корпус, що спочатку служив оранжереєю з зимовим садом. У північному крилі збереглися парадні сходи з ажурною огорожею кінця XVIII ст.

У деяких приміщеннях палацу залишилася ліпнина і стукові панно. В бальній залі, яку реставрували у 2005 році, на стінах є зображення музичних інструментів - ріжків, кларнетів, гітар, а на стелі - дві пишні розетки, з яких звисають люстри. Стіни були вкриті орнаментальними малюваннями, а міжвіконні простінки декоровані дзеркалами. Північну стіну обіднього залу займало живописне зображення “Виверження Везувію”. Власники зібрали в його стінах найбагатшу колекцію польського і західноєвропейського живопису, велику бібліотеку і архівні матеріали.

Після смерті засновника маєтку
Ян Онуфрій Орловський він перейшов до його єдиного сина, плоскирівського маршалка
Адама Орловського (1780 - 1848). Після нього палац перебував у володінні його старшого сина Ігнатія. Але той був слабий розумом, і тому маєтком фактично управляв його брат
Олександр (1718 - 1893). На початку ХХ століття Маліївцями володів племінник померлого Олександра
Ігнатій Мечислав (1865 - 1926). Незабаром він продав палац разом з парком останньому власнику -
Ксаверію Францишеку (1862 - 1929).

З початком Першої світової війни у 1914 році останній власник маєтку встиг вивезти до Франції найбільш цінне палацове начиння. Але частину колекції було втрачено по дорозі. У 1917 році маєток було націоналізовано. Був намір навіть розібрати палац, але завдяки місцевому лікарю
Е. Селецькому, дружина якого була родичкою
Куйбишева, унікальну пам'ятку вдалося врятувати. Зараз в стінах колишнього палацу дитячий протитуберкульозний санаторій. 29 вересня 2009 року свій колишній родинний маєток у Маліївцях вперше відвідав правнук останнього власника палацу
Каспер Красіцький.

На північ над палацу знаходиться ще одна цікава споруда -
водонапірна башта, яка забезпечувала мешканців палаці водою. Збудована на початку ХІХ століття (за іншими даними – у 1900 році). На її даху знаходився оглядовий майданчик з флагштоком.

Вежа стилізована під замкову башту, є круглою в плані і має висоту 25 метрів. Завершується вінцем машикулів – навісних бійниць. Віконні отвори прикрашені лиштвами.

Башта зсередини:

З обох сторін до башти примикає паркова огорожа, яка замикає по периметру фруктовий сад.

У центрі південної стіни паркової огорожі збереглася в’їзна
брама маєтку, на пілонах якої стоять кам’яні вази.

На північ від палацу Орловські висадили фруктовий сад, а на південь на терасах було закладено
ландшафтний парк площею 17,2 га. Парк з’явився завдяки відомому європейському паркобудівничому
Д. Макклеру та майстру-садівнику
Д. Клігеру. Парк закладався у формі кленового листка, відповідним планування його алей і доріжок. На жаль, зараз первісне планування парку втрачено, а сам він доволі запущений.

На території парку ростуть 200-річні дерева сосни Веймутової, чорної та європейської, а також понадвікові дерева ялики колючої сизої та канделябровидної форм, модрини польської, буку лісового форми пурпурнолдистої, горіха чорного, стара бузкова алея. Серед місцевих порід - 300-річний ясен звичайний. Всього – 84 види деревних рослин. Є два штучні ставки, на одному з них - острівець.

Добре збереглося
джерело питної води
з барельєфом лева та невеликим басейном. Як не дивно, фонтан у басейні і досі працює.

Літо-2015:

Головною цікавинкою парку і усіх Маліївців є самотня
скеля висотою у 18 метрів, з якої падає рукотворний
водоспад. Це є справді неймовірно мальовниче місце, яке приваблює не лише туристів, але й скаутів і прихильників РУН-віри.

Влітку це виглядає так:

Вода до вершили скелі подавалася старим дерев'яним водогоном. В радянські часи водогін прогнив. Щоб врятувати його, лікар Малієвецького дитячого санаторію, який розташований у палаці,
Олександра Соколова на отриману премію 400 рублів купила металеві труби, замінила водогін і водоспад знову почав «працювати».

В самій скелі є двоповерхова
печера. Її прийнято пов’язувати із давнім монастирем та ім'ям народного героя
Устима Кармалюка. Вважається, що за слов’янських часів тут були язичницькі капища. За легендою, з введенням християнства на Русі сюди з Візантії прийшов монах і, живучи віддалено у бідності, таким чином прославляв Бога.

Літо-2015:

Верхня печера – носила ім’я Різдва Іоанна Предтечі. Нижня – св. Онуфрія. Там стояла статуя святого. Монастир було зруйновано в часи Хмельниччини і відновлено у 1708 році як василіанський подільським суддею
Пепловським.

У 1763 році над скелею було збудовано
Хрестовоздвиженську церкву. У 1795 році її відібрали у отців-василіян і передали православним. Нову церкву збудували у 1890 роках, а в міжвоєнний період її було знищено совітами. Вже за часів Незалежності на місці церкви встановлено хрест.

Трохи вище від хреста стоїть
фігура Святого Яна. Невідомо, коли і звідки з’явилася фігура, але можна припустити, що її замовив і подарував монастирю фундатор палацу
Ян Онуфрій Орловський. Фігуру пошкодили комуністи у 1930-х роках разом із іншими статуями малієвецького парку та відвезли на місцеве кладовище. Вже в 90-х роках статую відновила і повернула на місце віруюча родина
Христофорів.

Поруч із фігурою Св. Яна є святе джерело, також відновлене у 90-х роках. В радянські часи на його базі діяла колгоспна лазня. За часи Незалежності завдяки громадській організації «
Малієвецька спадщина» на місці джерела побудували купальню, а колишній резервуар лазні використовують як басейн.

І на останок трохи малієвецької природи і осені: